Юридичний Вісник України

Адвокати в змозі самі себе захистити

Інтерв'ю з Тетяною ВАРФОЛОМЕЄВОЮ, президентом Спілки адвокатів України

№ 40 (692)
Рубрика: Позиція
На часі громадське обговорення законопроекту "Про адвокатську діяльність". Яким буде статус інституту адвокатури, чи захищатимуться права адвоката, чи підвищаться його соціальні гарантії? З такими запитаннями "Юридичний вісник України" звернувся до Тетяни ВАРФОЛОМЕЄВОЇ, президента Спілки адвокатів України.

— Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, які саме передумови сприяли створенню проекту нової редакції закону, що регулює статус інституту адвокатури в Україні.
— У 1992 році був прийнятий Закон України "Про адвокатуру". Додам, що він незмінно працює вже 16 років.
Якщо згадати історію — то з 1995 р. Спілка адвокатів України пропонує внести зміни до цього Закону, але, на жаль, парламент цієї ініціативи не підтримує.
Викладення Закону у новій редакції має, по-перше, посилити інститут адвокатури, по-друге — захистити права адвоката як учасника судового процесу. Сьогодні досить поширена практика, коли адвоката-захисника безпідставно усувають від участі у справі, що є грубим порушенням принципів змагальності та рівності сторін у суді, конституційного права громадянин на вільний вибір захисника своїх прав. І, звичайно, необхідно підвищити рівень соціальних гарантій адвоката, оскільки він несе на собі високі ризики та навантаження, які пов'язані з його власним життям та здоров'ям, а також — з безпекою його родини.
Законодавство України слід гармонізувати відповідно до європейських стандартів, це стосується і Закону "Про адвокатуру". Зокрема, Україна повинна виконати свої зобов'язання і рекомендації Ради Європи щодо створення професійної Асоціації адвокатів України.

— Така організація має бути правонаступником Спілки адвокатів України?
— Ні. Спілка адвокатів — це Всеукраїнська громадська організація, яка передбачає добровільне членство. Асоціація ж має бути професійною із обов'язковим членством. Але для того, щоб її створити відповідно до європейських стандартів, необхідно визначити поняття адвокатури в Україні. Наприклад, в європейських державах адвокатура — це інститут громадянського суспільства або інститут правої системи.

— Яким чином буде регулюватися питання надання безоплатної правової допомоги?
— Закон "Про безоплатну правову допомогу" досі не прийнято. Хоча з наступного року Кабінет Міністрів України планує підвищити оплату праці адвокатів за надання громадянам безоплатної правової допомоги — 15 гривень за годину роботи. Однак існуюча система погодинної оплати праці адвоката з надання правової допомоги за рахунок держави не є ефективною, адже відомо, що адвокатський графік ненормований і значний час, що витрачається на здійснення професійної діяльності, ніяк не фіксується, а отже, й не оплачується.
На жаль, у законопроекті "Про безоплатну правову допомогу" присутня не характерна для адвокатської професії норма — відбір адвокатів для надання безоплатної правової допомоги через конкурси, тендери, які проводитиме спеціально створений Мін'юстом Центр, котрий також розроблятиме вимоги до професійного рівня цих адвокатів, проводитиме аналіз якості наданих правових послуг, а до складу створюваної Мін'юстом Комісії з питань безоплатної правової допомоги при цьому Центрі входитиме лише один адвокат, поряд з прокурором, двома суддями, представником МВС.
Тож, чи можна буде за таких умов вважати адвокатуру незалежною? Зрозуміло — ні! Крім того, зазначений законопроект не сприятиме створенню сильної адвокатури, її об'єднанню, а, навпаки, ще більше її роз'єднає.

— Які ж все-таки професійні права адвокатів та гарантії їх діяльності включені до законопроекту "Про адвокатуру", а які лишились поза ним?
— Посилені права щодо збирання доказової інформації, проведення з цією метою опитування громадян, присутності при проведенні будь-яких процесуальних дій, передбачено право без спеціального дозволу і без обмежень зустрічатися наодинці зі своїм підзахисним, також підвищено гарантії щодо отримання відповідей на запити адвокатів у справі.
Однією з найважливіших гарантій прав адвоката має бути його рівність з прокурором і не тільки у суді, а й на стадії досудового слідства. Статус рівноправного учасника процесу — з моменту виникнення підозри щодо людини слід обов'язково передбачити у законі. Зазвичай, якщо пропонується посилення якоїсь гарантії стосовно адвоката, цьому одразу ж чинять опір. Чому? Адже у адвоката повинні бути такі права і гарантії, які забезпечували б надійний захист громадянина.
На практиці, на жаль, є багато випадків, коли адвокатів безпідставно усувають від участі у справі, на порушення чинного законодавства вилучають зібрані ним документи, проводять обшук в адвокатському офісі і навіть у його житлі, допитують як свідка, прослуховують телефонні розмови адвоката, не надають своєчасно побачення з підзахисним, допускають інші суттєві порушення професійних прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності. Тому ще раз наголошую, що Закон "Про адвокатуру" ми хотіли б бачити таким, яким він є у найкращих європейських зразках. Враховуючи досвід інших держав, має бути створена класична інституція, яка буде здатна допомогти кожній людині.

— Які запропоновано організаційні форми адвокатської діяльності ?
— У цьому питанні виникає багато складнощів і недоречностей. Так, останній варіант законопроекту "Про адвокатуру", запропонований Міністерством юстиції, передбачає, що адвокатська діяльність є підприємницькою, адвокати можуть створювати господарські товариства, а адвокатську фірму може створити не адвокат і навіть не юрист. Пропонується адвокатам надати право наймати своїх колег за трудовою угодою для здійснення дорученої роботи. Отже, м'яко кажучи, адвокатів будуть скуповувати. За таких умов з незалежністю адвоката і принципами професії слід розпрощатися.

— Зараз є актуальним питання про уніфікацію юридичної професії. Яка Ваша думка з цього приводу?
— Уніфікація юридичної професії на часі. Проте, це має сенс лише у разі прийняття спеціального закону, котрим юридична підприємницька діяльність буде скасована і передбачено, що захист і представництво здійснюватимуть виключно адвокати. Інакше ми наступимо на ті ж граблі, що й у 1992 році, коли, не скасувавши юридичне підприємництво, запустили в адвокатуру без складання кваліфікаційних іспитів всіх, хто мав ліцензії на юридичну підприємницьку діяльність. Це мало негативні наслідки щодо якості надання правової допомоги. Сьогодні значна частина адвокатів і юристів-підприємців виступають проти злиття професій, а інші, прагнучи будь-що отримати адвокатський статус, одночасно намагаються перетворити адвокатуру в підприємницьку структуру, де діятимуть зовсім інші принципи, не притаманні адвокатурі, виступають проти створення національної професійної Асоціації адвокатів. Вочевидь, юридична спільнота ще не готова до уніфікації.

— Який вихід Ви пропонуєте?
— Уніфікація юридичної професії відбулася в багатьох країнах. Неминуча вона й в Україні. Варіантів об'єднання безліч. Дехто наполягає на проведенні кваліфікаційних адвокатських іспитів для юристів-підприємців, інші пропонують спрощений варіант — іспит лише з правил адвокатської етики. Виходячи з досвіду деяких зарубіжних країн, можна, наприклад, ввести спеціальне свідоцтво на здійснення адвокатської діяльності лише у сфері правового обслуговування юридичних осіб, що відповідає роду діяльності тих юристів-підприємців, хто прагне без іспитів стати адвокатами. Надалі неприпустимо залишати законодавчо неврегульовану діяльність з надання правових послуг. Тож, враховуючи неприйняття багатьма уніфікації професії, можна піти іншим шляхом: прийняти поряд із Законом "Про адвокатуру" також Закон "Про юридичну допомогу", котрим надати професійні права і встановити обов'язки та гарантії для юристів, які здійснюють правові послуги, передбачити дотримання ними професійної таємниці, дисциплінарну відповідальність тощо. Але виникає питання — чи доцільно мати в державі декілька адвокатур?

Автор: Євгенія ОЛЕВСЬКА